Торговельне приміщення Є.Є. Позе

У центральній частині міста Вознесенська, на розі вулиць Чубчика та Центральної (раніше вулиця Церковна та Палацова) знаходиться двоповерхова будівля, яка має свою історію минулих літ. Вона була збудована у 1906 році вознесенським купцем Єгором Єгоровичем Позе.

‎До 1863 року землею, на якій стоїть сучасна споруда, була у розпорядженні тодішній Міській думі, після - перейшла у власність дружини солдата Надії Григорівни Твердохлєбової, аж до 1872. За часів пані Надії там знаходилася дерев'яна лавка для продажу хліба і зерна.

‎11 серпня 1872 року вознесенський міщанин Феодосій Фомінович Андоньєв, що був опікуном над майном Надії Твердохлєбової, продав ту ділянку з дерев'яною крамничкою Одеському міщанину Йосипу Шмулевичу Лемперку, який володів нею два роки.

‎‎І вже 14 березня 1874 року Й.Ш. Лемперк продав її вознесенському купцю 1 гільдії Меєру Яковичу Френкелю, який на місті згаданої ділянки побудував одноповерхову кам'яну будівлю з підвальним приміщенням для продажу вин різних сортів.

‎‎М.Я. Френкель був дуже багатим і впливовим купцем, походив від сім'ї євреїв, які займалися виробництвом і торгівлею вина по всій Херсонській губернії. Також володів торгівельними будинками, винокурнями і оптовими складами вина у таких містах, як Миколаїв, Арбузинка, Нова Одеса, Одеса, Привільне (Одеська область) та Костянтинівка (Миколаївська область).

‎У самому Вознесенську він разом зі своєю дружиною Леєю Яківною Френкель і дітьми Нусімом, Беркою, Сурою та Кейлою проживав на Одеській вулиці, в районі будинків №9 та №11. Також володів декількома лавками під торгівлю. Так, наприклад, Меєр Якович у 1874 році придбав у вознесенського міщанина Абраама Лейбовича Любарського дві крамниці на Базарній площі, додатково у тій згоді було придбано місце у молитовному будинку міста (фінансова підтримка релігійної громади). Меєр і Лея Френкель за роки свого життя завжди підтримували фінансово молитовні будинки, школи талмуд-тори і дітей-сиріт Вознесенська.

‎Та навіть після їх смерті виділялася грошова підтримка. За заповітом Меєра, який був складений нотаріальною конторою Івана Петровича Добровольського у 1875, після його смерті ще один рік повинні виділятися гроші на молитовні будинки і школи. А по заповіту Лейї Френкель за 1878, після її смерті з доходів майна і торгівельних крамничок, частина грошей повинна виділятися на поміч дітям сиротам.

‎Їх син, Берко Меєрович Френкель, також володів магазином на Базарній площі, який у 1869 році придбав у Генерала-майора Івана Івановича Самаржі.

‎Після смерті подружжя Френкель, все їх майно в рівних частинах по заповіту перейшло у власність синів Берко і Нусима, та доньок - Сури Меєрівни Коганзонової (дружині Ананьївського купця Бороха Менделевич Коганзона, який проживав у Вознесенську на вулиці Мертвоводській (Танасчишина), та Кейле Меєрівни Корсунської (дружині Вознесенського купця Гейніха Мордковича Корсунського, що проживав у м.Костянтинівки, де він володів трактірним закладом та займався виробництвом вина).

‎Саме Кейла і Гейніх Корсунські стали наступними власниками одноповерхової будівлі на розі вулиці Чубчика та Центральної. Вони у 1880 році викупили права володіння у братів Берко і Нусима та сестри Сури.

‎Після 1881 р. Кейла і Гейніх передали ту будівлю під управління та завідування свого сина, - вознесенського купця Шмуля Гейніховича Корсунського.

‎Ш.Г. Корсунський у 1882 р. облаштовує те приміщення під трактірний заклад, а підвальне приміщення тієї будівлі віддав своєї дружині Бейлі для виробництва та торгівлі вина. Шмуль мав у власності одноповерхову кам'яну будівлю на Базарної площі по Палацової вулиці №6 (вул. Центральна, 6), яка з часом перейшла у власність кишинівському міщанину Йосипу Нусимовичу Подольському.

‎Ще одним трактірним закладом  Шмуль володів на Базарної площі по Церковній вулиці (вул. Чубчика, в районі магазину «Копілка»), яку в 1898 р. викупив у вдови Вознесенського міщанина Хави Абрамівни Гербер.

‎За часів володіння Герберами, в тій будівлі, до трактірного закладу, знаходився магазин Мануфактурних товарів та магазин Скоб'яних і Залізних товарів купця Штильштейна.

‎Шмуль Гейніхович і Бейла Лейбовна до 1900 р. проживали по Верхній Маріїнської вулиці №2 (вул. Пушкінська, буд. 2, сучасна назва Софіївська, буд. 2), власником будинку була Кейла Меєрівна Корсунська. А вже після 1900 вони на орендній основі мешкали в будинку купця винороба Гавриїла Макаровича Ігнатьєва по Пушкінській вулиці, 56 (вул. Софіївська, 56) і Макаріївському провулку.

Подальша доля одноповерхової будівлі на розі вулиць доволі прикра.

‎У ніч із 24 на 25 лютого 1901 року з незрозумілих причин усе майно Ш.Г. Корсунського згоріло до фундаменту, залишилося цілим тільки підвальне приміщення. Простоявши у зруйнованому вигляді 4 роки.

‎‎І вже 8 лютого 1905 р. Шмуль Гейніхович, територію з розваленою від колишньої пожежі спорудою, яка являла собою лише купи брухту, та підвал на кам'яних склепіннях і стіною продав Вознесенському купцю Єгору Єгоровичу Позе.

‎Є.Є. Позе - один із найбільших купців Вознесенська, за походженням був німцем, приймав активну участь у житті і розвитку міста, безліч разів вибирався у голови міської ради, два рази все ж таки був мером Вознесенська. Займався благодійністю, будував школи і притулки для дітей-сиріт. Разом із німцями, які на той час проживали у Вознесенську, - Яковом Бернардовичем та Яковом Яковичем Шлегелевими і Павлом Генріховичем Шпехтом, створив і був головою церковної ради Євангелічеського-Лютеранського приходу. Та був керівником суспільства Пароплавства Товаро-пасажирських перевезень.

‎Слід зазначити, що він також мав у своєму володінні декілька млинів. Перший млин знаходився у Вознесенську на Маріїнській вулиці, придбану 1 серпня 1871 р. у державного селянина Данила Тимофійовича Криворучки. Другий водяний млин знаходився в Олександрівці при річці Буг недалеко від платини, яку придбав 2 травня 1885 р. в прусського поданого Йоганна Фрідріха Густава Пратша.

‎Завідував магазинами продажу хліба і зерна. Вони знаходилися у Кантакузівці (Прибужани), Новій Одесі, Костянтинівці, Арбузинка. У Вознесенську у нього були як свої власні магазини так і орендовані, всього шість магазинів. Три своїх на Базарної площі, ще два кам'яних у Середніх Таборах, які орендував у селянина Василя Михайловича Тищенка, і один кам'яній магазин на Базарній площі, який він узяв в орендне утримання у вдови липовецького міщанина Хуви Лейзеровни Котлової.

‎Ще у Позе було дві аптеки, вони йому дісталися у 1896 р. від вознесенського купця-фармацевта Михайла Олексійовича Кранца. Одне відділення знаходилося у Вознесенську на розі вулиці Одеській, 31 та Палацової, в будинку спадкоємців аптекаря Кальмеєра; друге відділення в Кантакузівці (Прибужани).

‎Список майна не починає закінчуватися, адже будівля готелю «Петербурзький», який знаходився на розі Миколаївській №9 (вул Соборності, 9) та Одеській. Дісталася йому у покупці 15 квітня 1890 р. у священика Гетландської Римсько-Католицької Парафії Маріупольського повіту Франца Івановича Шерера. Тим готелем родина Шерер володіли з 1850.

‎Ще у Позе були будинки на Нижній Маріїнській вулиці ( зараз просто вул. Маріїнська) під номерами 4, 9, 7, 5. На розі вулиць Миколаївській і Мертвоводській №7 (вул. Соборності і Танасчишина 7), і на розі С. Петербурзької та Одеської (вул. Київська та Одеська).

‎Та, звісно, будинок на розі вулиці Чубчика та Центральної. Цю будівлю Є.Є. Позе почав вибудовувати у 1905 році, одразу як тільки придбав право на власність у купця Корсунського.

‎За записом Нотаріуса Ф.О. Кривицького за 1906 рік,

‎вознесенський купець Є.Є. Позе на тій ділянці землі збудував кам'яний двоповерховий, критий залізом будинок, призначений для торгових приміщень, с підвальним поверхом для складу товарів і двома під ними поверховими льохами.

‎Після завершення будівництва у 1906 році перший поверх зі сторони Палацової вулиці (вул. Центральна) Позе віддав в оренду під фотоательє одеському спадковому дворянину та фотографу Адольфу Еразмовичу Боярському. У тій же будівлі у 1906 році на верхньому поверсі Боярський відкрив стаціонарний кінотеатр «Електро-біограф», це був другий кінотеатр, яким володів Адольф Еразмович. Перший такий кінотеатр знаходився в Миколаєві на вулиці Шевченка, буд. 64. Та будівля у Миколаєві існує і досі.

‎У тому ж 1906 Є.Є. Позе віддав в орендне користування частину будівлі на нижньому поверсі по вулиці Церковній (вул. Чубчика) під трактірний заклад вознесенському міщанину Юхиму Степановичу Драчуку та вдові вознесенського купця Матильді Василівні Фельметь (вдова власника пивоварного заводу Фельметь у Вознесенську).

‎Кінотеатр А.Е. Боярського проіснував два роки.

‎І вже у 1908 році він продав своє  майно зі всіма пристроями для показу фільмів вознесенським міщанам Йосипу Іцковичу Касалапову та Давиду Гдалійовичу Кавуновському. Вони в той час змінили назву з «Електро-біограф» на «Ілюзіон».

‎Але і «Ілюзіон» проіснував також два роки.

‎Не довго думаючи, у 1911 році Касалапов і Кавуновській продали вознесенському купцю Меєру Йосиповичу Рудману 65% своїх статків, а Липовецькому міщанину Гершу Юдки Іойновичу Котлову 35%. Рудман і Котлов одразу змінили назву з «Ілюзіона» на «Експрес».

‎В тому ж 1911 в цій будівлі викупили трактірний заклад у власників Драчука і Фельмета. Який проіснував разом із кінотеатром «Експрес» до 1917 року.

Сама будівля по заповіту вознесенського купця Єгора Єгоровича Позе після його смерті повинна була перейти у власність в рівних долях, його дітям Розалії, Людмилі, Адольфу, Володимиру та Георгію Позе.

‎‎Але прийшли часи Революційних подій і торговельне приміщення Є.Є. Позе після 1917 року було націоналізовано.

‎В період Другої світової війни будівлю було частково зруйнована. І вже після 1945 року тодішнею владою відновлено до первозданного вигляду.

‎Це місце історії вже понад 120 років слугує торгівельною точкою, місцем відпочинку та зустрічей, одкровенних розмов та прийняттям важливих рішень, приймаючи відвідувачів у свої теплі і такі давні обійми.

‎Та хто б міг подумати, які ще духи часу гуляють вулицями нашого міста?

‎

‎Джерела історій:

‎Контора нотаріуса С.М. Шмакова, м.Вознесенськ Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (1870-1877)

‎Контора нотаріуса А.Н. Томачинського, м.Вознесенськ Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (1893)

‎Контора нотаріуса І.П. Добровольського, м.Вознесенськ Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (1870-1892)

‎Контора нотаріуса Ф.О. Кривицького, м.Вознесенськ Єлисаветградського повіту Херсонської губернії (1898-1912)

‎Пам'ятна книжка Херсонської губернії на 1913 рік.

‎

‎

‎

‎

‎

‎

‎

‎

‎

‎

‎

‎

‎

‎