Династичний рок гвардійського генерала

Чи вірите Ви в магію? Нажаль, в даному випадку, чорну містику.

Мова піде про вже всім відомого генерала - Данила Олександровича Герштенцвейга. Якщо коротко, хто це?

Данило Герштенцвейг

Нащадок роду польських офіцерів німецького походження. Будучи п’ятнадцятирічним хлопчиськом вступив на службу і до кінця свідомого життя не покидав її. Ви мабуть, звернули увагу на слово «свідомого»? Але до цього ми ще дійдемо, що ж сталося коли генерал перейшов цю межу.

Той, хто прийняв участь у першому наступі проти Наполеона, значна кількість походів, Вітчизняна війна – поранення і контузія, але цей молодик продовжив боротьбу. На 24 році життя відбулося призначення на посаду командира півлюбаторії кінної артилерії. І надалі кар’єрний ріст тільки пришвидшувався, а нагороди примножувалися.

Чи будемо ми відкритими і говорити про свої роздуми уголос? Давайте спробуємо. Для мене завжди була важка тема розмови і болючих думок фізичної війни, особливо коли на вулиці вже 21 століття. Якщо зануритися у час, коли людина в руки взяла палицю і пішла завойовувати землі, вона керувалася лише тим, що мала в руках і тваринними інстинктами, але ж потім доба змінювалась іншою, розвиток продовжувався. І зараз ми повсякденно користуємося тими речами, які створила саме Людина, тобто, які здавалося б нереальні ідеї зароджувалися у голові. Вони стали реальними і відчутними. Проте, циклічність не заставляло довго на себе чекати, людство надалі, час від часу, брало у руки палицю і йшли у чийсь дім.

А чи варто казати, що Данило Олександрович був ще й різносторонньою особистістю і грамотним інженером, адже майже постійно перебуваючи у Вознесенську (з 1835 р.) як командир зведеного кавалерійського корпусу і керівник військовими поселеннями на півдні України, в одному лиці. Перед великими кавалерійськими маневрами організованими Миколою І, ним було доручено підготовку. По суті, це масштабне озеленення міста, розбивка парків і садів, заміських гаїв, зведення нових будівель, і нічого не проводилось без нагляду Данила Олександровича, в тому числі і Тріумфальні ворота.

Сучасники залишили про генерала найсуперечливіші спогади - від затятого поборника «аракчеєвщини» до гуманного начальника-інтелектуала, для якого ініціатива підлеглих означала більше своїх власних повноважень. У житті Д. О. Герштенцвейга все складалося дуже успішно, доки не прийшов рік 1848. Один маленький промах і воно вартувало йому життя.

У 1848 р. йому було доручено командування з'єднанням з шести дивізій, які за угодою з турецьким урядом були введені в автономні турецькі провінції - Молдавію і Валахію для придушення безладу, що виникли. Він просто не встиг перенаправити військо, цю гру вони програли. І саме ця невдача привела його до тяжкого душевного стану. Він просив про відставку – відмовили, навпаки, відправляли у військову експедицію, але потім генерал все таки дізнався, що відставка була затверджена.

Герштенцвейг відправився додому, і якраз в цей же час спалахнула епідемія холери, перебуваючи в карантинній обсерваторії він застрелюється із револьвера.

Так чому ж на початку було сказано про втрату свідомого? Самогубство це не про прозорий, свіжий розум; це про біль або образу, про не приборканість своїх емоцій, а також генетичні особливості. Наука вже довела, що психологічні порушення передаються з покоління в покоління, і на певному етапі емоційного сплеску вся цілісність, зібраність, раціональність, ясність розуму і душевного спокою розбивається і залишаються лише несвідомі, чужеродні дії. Ми зустрічаємося з тією стороною людини, котру ніколи не знали. Але зараз ми не можемо точно сказати, тим паче судити, чи дійсно в цьому була справа родини Герштенцвейгів.

Наступною жертвою Рока став син Д. О. Герштенцвейг - Олександр. Його кар'єра була навіть швидша і блискуча, ніж у батька. Після навчання у Пажеському корпусі, 27 червня 1837 р. молодшого Герштенцвейга було відправлено на службу в чині прапорщика в лейб-гвардії Преображенського полку і взяв участь у Вознесенських військових маневрах.

До 1861 молодого генерала було нагороджено в районі 12 орденів, починаючи з 1849 року.

У Польщі знову, як і 30 років тому, назрівав бунт. В усіх містах панували антиросійські настрої та готувалося збройне повстання. Абсолютне повторення долі батька. 2 жовтня 1861 року новий намісник Царства Польського та головнокомандувач військами К. К. Ламберт оголошує запровадження військового стану, проте О. Д. Герштенцвейг вважає його дії пасивними та нерішучими. Коли 3 жовтня у Варшаві відбувається маніфестація поляків на згадку про Т. Костюшка, він розганяє її (при цьому гине п'ятеро маніфестантів). Демонстранти сховалися в костели, але Олександр наказує зламати двері і, випустивши жінок, заарештувати чоловіків. Всього було заарештовано та відправлено до цитаделі 1684 особи.

Вже вранці намісник К. Ламберт наказав звільнити майже всіх заарештованих. Дізнавшись про це, О. Герштенцвейг негайно поїхав до намісника і в різкому поясненні з ним назвав його зрадником. Така образа вимагала сатисфакції, але щоб уникнути відповідальності за класичну дуель, юридично заборонену в Російській імперії, противники обрали її «американську» форму.

Суть такого типу «дуелі» зводилася до того, що дві людини домовляються про те, що одна з них вчинить суїцид; хто саме з них стане самогубцем вирішувалося за допомогою жеребу. Вже набагато пізніше, згідно з Укладенням про покарання 1903 року участь у такій дуелі каралася каторгою.

Ці події були описані наступним чином: «Посередник (а ним був обраний генерал Степан Олександрович Хрульов) подає супротивникам два кінці носової хустки, на одному з яких зав'язується вузлик, і такий, що витягнув, повинен добровільно застрелитися. Жереб упав на Герштенцвейга, який і витягнув злощасний вузлик...».

Генерал Хрульов, який виконував роль посередника, робив це вкрай неохоче і пояснював це так: «Коли ви бажаєте закінчити зіткнення американською дуеллю, що відбулося між вами, я нічого не можу заперечити проти цього, [...] але дуель ця, на мою думку, занадто жорстока, далека від будь-якої людяності і християнства, вона вимагає життя одного з противників, тоді як звичайна дуель може закінчитися менш трагічно.».

Хрульов знав, про що говорив: на відміну від потенційної загрози життю, яку несе звичайна дуель, американська означала стовідсотковий смертний вирок, вона повністю виключає великодушність, милосердя та прощення. Після промаху противника, другий дуелянт, якщо вважає предмет спору порожнім, може вистрілити у повітря, і примирення у разі, якщо промахнулися обидва супротивники - також можливе.

Вранці 5 жовтня 1861 року О. Д. Герштенцвейг привів «вирок долі» на виконання, як і батько, вистріливши собі у голову, з тої самої зброї, що зберігав фатальний пістолет як сімейну реліквію. Але куля лише ковзнула по черепу. Обливаючись кров'ю, генерал зробив другий постріл. На цей раз куля пробила лоба, зробивши в черепі 11 тріщин, і зупинилася в потилиці. Лише через 19 днів - 24 жовтня 1861 року, у страшних муках генерал помер, під час хірургічної операції. Тіло його було доставлено до Росії та поховано у Трійці-Троїцькій пустелі під Санкт-Петербургом.

Як і батько, О. Д. Герштенцвейг породнився з елітою Імперії, будучи сам у її числі. Він був одружений з донькою генерал-майора Єлизаветою Степанівною Андріївською, яка подарувала чоловікові двох дочок та сина Олександра.

Знову син, знову початок блискучої кар'єри і знову чергова трагедія. Олександр Олександрович Герштенцвейг, будучи штабс-ротмістром лейб-гвардії Кінного полку, 22 лютого 1873 року, так само, як і його дід, а потім - батько, пустив собі кулю у скроню. Із того самого револьвера. Але про його життя нам невідомо нічого.

Тіла дружини О. Д. Герштенцвейга та чергового самогубця - сина Олександра також були поховані на території Петербурзької Свято-Троїцької пустелі. Пам'ятники на їхніх могилах та самі поховання були остаточно знищені у 1964 році, коли на цьому місці розташувалася спецшкола міліції. Як склалася доля наступних поколінь Герштенцвейг-Енчмінських, на жаль, невідомо. Це історія, котру ми не вправі розгадати, або на це мало б піти дуже багато часу.

Лише пам'ятник на могилі Данила Олександровича Герштенцвейга та його дочки Марії вціліли до нашого часу.

Чи існувало в дійсності це прокляття, або це просто збіг випадкових, плачевних ситуацій? Хто його знає, проте це вже історія минулого, від якого може просто набігати моторошність.