Криниця Потьомкіна на Південному Бузі.

Все частіше на територіях сучасного Вознесенська тутешні археологи та історики знаходять на історичних мапах місцевості, так звані, криниці Потьомкіна.

Вперше переглядаючи Статистичний збірник – список населених пунктів Херсонської губернії від 1859 року, в опису місцевості м. Вознесенськ вони знайшли вказівку на криницю князя Потьомкіна на півдорозі між містом Вознесенськом і селом Ракове. Це повідомлення зацікавило їх тим, що у ньому йшлося про дорогу на Сокільську переправу через річку Мертвовод – давній історичний важливий торгівельний і чумацький шлях.

Писемні вказівки про кожну криницю чи джерело на цій дорозі, які функціонували за доби Війська Запорозького, принаймні до кінця його існування і до початку заселення краю, варті уваги і мають історичну цінність.

Також на історичних мапах місцевості від 1861-го, 1920-го і 1935-го рр., є позначення місця криниці Потьомкіна.

Вона розташована під схилом пагорба лівого берега річки Південний Буг, біля дороги, що пролягає попід цим пагорбом на сучасній південній околиці Вознесенська, району Болгарки.

На іншій мапі, що датовано 1775 р., у цій місцевості видно концентрацію таборів рибалок і хуторів зимівників.

Від часів Потьомкіна минуло більше ніж 230 років, і тому історикам стало цікаво знайти це місце й побачити криницю чи те, що від неї залишилося.

Топографічні мапи виявилися доволі точними, тому їхні пошуки швидко привели до цього місця.

Криниця Потьомкіна, як виявилося, це не зовсім криниця, а джерело, яких на Південному Бузі доволі багато.

Від Мигії до Білоусівки такі джерела називають фонталами.

Фонтали – це джерела, які течуть зі скель і пагорбів високого берега річки Південний Буг.

Для зручності користування джерело облаштовувалося таким способом: наші пращури спочатку викопували або вибивали у скелі заглиблення. Це заглиблення обкладали кам’яною мурівлею з граніту або вапняку у формі кола чи напівкола (залежно від того, в якій місцевості розташоване джерело). Завдяки такій конструкції вода набирається у штучний резервуар (нехай це і буде мати умовну назву – криниця), і витікає звідти.

Пастухи, чумаки та інші мандрівники користувалися такими фонталами (джерелами), щоб втамувати спрагу.

Це джерело текло з-під пагорба задовго до того, як на берегах Бугу з’явився Потьомкін, і навіть задовго до його появи на світ.

Це джерело весело бринить і зараз, і навіть сьогодні всі бажаючі можуть напитися з нього води. Скоріш за все, джерелом користувалися мандрівники далеких часів. Хтось доглядав за ним – можливо, про джерело дбали пастухи запорозьких зимівників, які були розкидані по сусідніх балках.

Навіть можливо, що не без участі Потьомкіна це джерело окультурили, змурувавши навколо нього мурівок і давши джерелу його ім’я.

Від старих каменів підмурівка майже нічого не залишилося – усього декілька вапнякових брил. Років 40–50 тому (а може й більше) їх замінили на бетонне кільце, яке, своєю чергою, теж стало розсипатися.

Ось і все, що залишилося від місцевої та вже добре забутої легенди про криницю Потьомкіна.

А джерельце, як і раніше, без перешкод направляється до річки Південний Буг.