Є. А. Кібрік в житті письменника Б. Й. Слободянюка

У кінці 50-х років редактор вознесенської районної газети «Радянська Правда», член Спілки письменників України Борис Йосипович Слободянюк і директор краєзнавчого музею Клавдія Дмитрівна Лутанова налагодили зв’язок з Є. А. Кібріком.

У 1954 році Б. Й. Слободянюк у Москві відвідав Трет’яківську галерею, де вперше побачив роботи Є. А. Кібріка і довідався, що цей талановитий художник родом із Вознесенська. Одразу ж виникла ідея познайомитися з прославленим вознесенцем.

У 1955 році, дякуючи співробітнику журналу «Крокодил» Є. М. Весєніну, відбулося знайомство з Кібріком. Вони спілкувалися весь вечір. Євген Адольфович пригадував своє дитинство, юність у Вознесенську, ділився із земляком своїми планами на майбутнє. Із того часу зав’язалася дружба здебільшого по переписці. Слободянюк у листах розповідав земляку про Вознесенськ, про зміни, що відбуваються в місті, і запрошував відвідати місто, в якому художник народився.

У 1964 році, не зважаючи на завантаженість справами, Є. А. Кібрік приїхав до Вознесенська після 40-річної розлуки. Він привіз книги зі своїми ілюстраціями і репродукції робіт. Працівники Вознесенського Будинку культури організували вечір-зустріч художника з вознесенцями, що його дуже схвилювала. Є. А. Кібрік не чекав такої уваги до своєї творчості. На пам’ять про зустріч художник подарував міській бібліотеці книгу Ю. Халаминського «Євген Кібрик» із дарчим підписом, а у Бориса Йосипович залишилась книга з автографом Є. Кібріка: «Б. Й. Слободянюку з почуттям глибокого визнання за теплу зустріч і на пам’ять про неї. Є. Кібрік. 22 листопада 1964 р. Вознесенськ».

У рідному місті Кібрік гостював лише два дні (щільний графік роботи більше не дозволяв), гуляв вулицями міста і, звичайно ж, малював. На згадку про цю зустріч у Вознесенському художньому музеї зберігаються декілька замальовок олівцем із натури й акварель: вулиця зі свіжим білим снігом, який тільки що випав. Зігрітий теплом рідного міста, Євген Адольфович повернувся до Москви, знову занурився у вир напруженої роботи, але Вознесенськ і вознесенці залишились у його серці.

У 1966 році Слободянюк і Кібрік зустрічаються в Одесі на персональній виставці художника. На пам’ять про зустріч художник підписав і подарував другу книгу Р. Роллана «Кола Брюньйон» зі своїми ілюстраціями, що зараз зберігається в музеї Є. А. Кібріка. Євген Адольфович любив рідне місто, дуже радів зустрічам із земляками, а в останні роки життя в кожному листі цікавився новими досягненнями в розвитку міста, завжди був радий успіхам вознесенців. Коли дізнався про відкриття в місті краєзнавчого музею, він прислав вітальну листівку: «Дорогі земляки! Я дуже радий, що у Вознесенську відкрився краєзнавчий музей. Можливо, наступним кроком буде створення в ньому відділу мистецтва… Бажаю вам успіху у вашій чудовій справі, будьте щасливі. 04.02.1969. Москва. Є. А. Кібрік».

Вознесенці підтримували зв’язки з художником, вітали з державними святами, ювілеями. Кібрик, незважаючи на зайнятість, завжди відповідав землякам.

У 1976 році у відповідь на привітання його з 70-річним ювілеєм Євген Адоль фовичпообіцяв і пізніше вислав для музею радгоспу «Зелений гай» свої фотографії і комплект великих поштових марок (12 штук), що вийшли у видавництві «Плакат». Із цікавістю вознесенці переглядали і телепередачі про творчість Є. А. Кібріка. Художник розповідав про своє дитинство у рідному Вознесенську, ділився планами на майбутнє, показував нові свої роботи. Не забував Кібрік про земляків у дні всенародних свят, завжди спішив привітати телеграмою або телефоном через Б. Й. Слободянюка.

У 1977 році Б. Й. Слободянюк в листі повідомив Є. А. Кібріку про рішення влади і громади міста відкрити картинну галерею та звернувся від імені керівництва міста з проханням подарувати Вознесенську декілька картин. Євген Адольфович був дуже схвильований повідомленням про створення галереї і написав в листі: «Звичайно, створення художнього музею у Вознесенську, про який ви пишете, велика честь для мене і я з охотою передам подібному музею свої роботи, які достойні такої справи, із тих, які маю... Крім того, я заповідаю музею те зібрання робіт кращих наших художників, яке я дуже люблю, і нехай після моєї смерті вони потраплять у цей музей.... А зібрання робіт – усе музейної якості. Це роботи всіх 3-х Кукриніксів – М. В. Купріянова, П. М. Крилова і М. О. Соколова; С. О. Чуйкова, В. Ф. Риндіна, Т. Г. Гапоненка, О. П. Бубнова, Ф. П. Решетникова, Л. І. Бродської, О. М. Грицая, Я. Д. Ромаса, С. В. Герасимова, Д. І. Митрохіна, Д. О. Шмаринова, Д. О. Дубинського, А. М. Каневського, В. К. Нечитайло, М. М. Жукова і багатьох інших наших живописців і графіків, а також дещо із скульптури. 01.12.1977».

Одержавши таку відповідь художника, було вирішено побудувати в місті спеціальне приміщення картинної галереї і назвати її «Картинна галерея Євгена Адольфовича Кібріка». Борис Йосипович писав у листі до Кібріка: «...Ми навіть місце визначили. Якщо ви пам’ятаєте казенний сад і знамениту бесідку, так ось там, на узвишші, поряд із бесідкою. Важливо, щоб ця будівля була прикрасою міста, і не тільки своїм змістом, але й формою.... упродовж двух-трьох років зможемо її побудувати. А якщо Ви не будете заперечувати, ми приїдемо до Вас і детально з Вами обміркуємо це питання, вислухавши зауваження і поради. 28.12.1977». Кібрік Євген Адольфович, як людина обов’язкова, повідомив вознесенцям свій розклад, що свідчив про велику напруженість у щоденному житті художника: у лютому – Вільнюс і доповідь на Всесоюзній конференції художніх ВНЗ, у березні – Ленінград і відкриття Всесоюзної виставки молодих художників, що він же й започаткував, 25 квітня – Будапешт і відкриття персональної виставки, а 25 травня – Софія і знову відкриття його виставки, що з Будапешта переїде в Болгарію. А ще в березні можлива поїздка до Єревана. Він зізнається: «Мене ці поїздки лякають – я не люблю їздити і боюся кліматичних змін – і так серце погано працює. Навіть дуже погано, але все це в порядку обов’язків, а я людина обов’язку. Ось так то… А в побудову галереї я не дуже вірив, так як, по-моєму, для цієї справи потрібна республіканська санкція. Але б було здорово і я прийняв би безпосередню участь до того, щоб галерея була змістовною, на хорошому художньому рівні… Лютий. 1978 рік».

…16 липня 1978 року Євгена Адольфовича не стало.

Це велике горе потрясло вознесенців. Телеграма із співчуттям була відправлена на адресу вдови Ірини Олександрівни Кібрік. Ідея про створення Картинної галереї Є. А. Кібріка у Вознесенську стала ще більш актуальною. Вознесенці стримали слово. Велична будівля музею графіки була зведена за короткий термін і 19 жовтня 1985 року відбулося урочисте відкриття музею Є. А. Кібріка як відділу Миколаївського обласного художнього музею імені В. В. Верещагіна. Ірина Олександрівна Кібрік виконала волю покійного чоловіка та безкоштовно передала Вознесенську 1 500 одиниць – це роботи Є. А. Кібріка, особисті речі, документи, фотографії, колекція робіт друзів Кібріка, усього на суму майже 2 мільйони рублів.